Домовленості

Пам’ятаєте, я колись робила допис про «зелений коридор»? Той, крізь який я б їхала тільки від безвиході та відчаю. А пам’ятаєте, які в мене були аргументи? Навіть якщо пам’ятаєте, то все одно скажу. Я не вірю тим людям (нелюдям). Скількі «котлів» було після домовленостей? Скільки таких «коридорів» розбомбили та розстріляли?

І от наразі, що ми бачимо?

Якогось дідька проводяться якісь перемовини з країною-терористом. Країною, яка не виконала жодної домовленості. Спаплюжила всі норми і правила. Порушила всі закони, наплювала на всі обіцянки! Як якась гопота з їхніх Химок чи Відрадного. Вони — власники свого слова. Хочуть — дають, хочуть — забирають.

І всі такі сидять, заткнуши рота, бо неможна ображати. Не можна принижувати пуйла. Треба допомогти йому зберегти обличчя. Яке обличчя? Що там треба зберігати? Що взагалі можна зберігати комусь, якщо йому самому це нафіг не потрібно?

Агов, світова спільното! Прокидайся! Да їм плювати на вас і на ваше занепокоєння. І на домовленості їм теж начхати!

В мене таке враження, наче росія, із карлою при владі, сидить, сере, хапає в долоні гімно і на голову всьому цивілізованомі світові навалює. А світ такий «ну! ну! ну! поганий хлопчик! Неможна так робити! Це все дуже нечемно! Ми дуже занепокоїні».

Що врешті-решт? Як навалювала ця наволоч дерьма всім у обличчя, так і навалює. Бо чом би й ні? Бо нічого за це їм не буде. А отже, навіщо себе стримувати?