Голодомор

Тепла земля стелилася під ноги. Сонце світило і світ навколо здавався яскравим і радісним. Сьогодні Оксані пощастило. В лісі поблизу вона знайшла кілька кущів суниці. І як селяни пропустили такий скарб? І лободи ще трохи набрала. Можна буде взяти липове листя та пиріжків наліпити. Дівчата зрадіють!

—  Ото вже покидьки! – буркотіла тихенько Оксана сама до себе. – Працювали б люди кожен на своєму полі й горя б не знали. Та припхалися до нас ці потвори. За хазяїв себе вважають. Від Бога відріклися, а себе за богів мають. Кому вони потрібні, ті колоски, що на полі лишилися? Все одно зогниють!

В заборонених державою думках прибігла додому. Спершу заскочила корову подивитися. Зітхнула полегшено: жива! Хоча бідна скотина вже навіть стояти самостійно не могла. Висіла собі на мотузках та час від часу жалісно мукала. Її через те й не забрали в колгосп, бо користі небагато.

В сусідів худобу забрали. А що полишили, то люди самі порізали та з’їли, але Оксана трималася. Яке там м’ясо, на цих кістках? На скільки його вистачить? А от молоко – це надовго. Той що, що давно вже не молоко, а молозиво? Все краще, ніж гола вода. Трохи крупи додати – повноцінна їжа.

— Мамо! – залунав на подвір’ї голос молодшої донечки. – Мамо, ти вже повернулася?

— Та вдома я вже, вдома! – посміхнулася жінка чорнявій дівчинці. Худі ручки обійняли Оксану. Мати притисла дитину до серця. Великий живіт, ребра стирчать так, що порахувати можна.  – Ходімо зі мною, будемо пиріжки пекти.

— Які пиріжки? – оченята маленької Катрусі займали майже все обличчя. – В нас будуть справжні пиріжки?

— Авжеж будуть! – бадьоро відповіла мати. — От як зробимо, так і будуть.

Інших двох доньок навіть кликати не треба. Всі прибігли до кухні. Що там мати принесла?

— Дівчата, в нас сьогодні буде чудова вечеря! – голосно сказала Оксана. – Марійко, біжи до саду, принеси липового листя. Одарко, допоможи сестрі нарвати більше. А ми з Катрусею будемо начинку готувати.

Доньки понеслися за листям. Катруся уважно спостерігала за матір’ю.

— А що мені робити? – спитала дівчинка.

— Осьо тобі лобода, рви на маленькі шматочки. Додамо в середину. – відповіла Оксана, а сама полізла за дрова. Там, біля самої стіни, лежав невеликий мішечок із пшеницею. Жінка хотіла трохи розтовкти та додати. Про справжнє тісто навіть мріяти неможна. Хоч до начинки жменьку борошна. Залишки знову сховала. Раптом хтось знайде, горе всій родині буде.

Дівчатка повернулися з цілою купою листя.

— Сьогодні ми не ляжемо спати голодними, — посміхнулася Оксана донькам.

З самого ранку, як тільки на обрії з’явилося сонце, в двері загримали. Заспана Оксана, пов’язавши хустину, вискочила на подвір’я. Поряд з домом стояли чоловіки.

— Оксана Величко? – спитав один з них і пройшовся по жінці слизьким поглядом.

— Так, це я. Що вам треба? – Оксані ці гості не подобалися. Ніхто з добром в такий час не приходить.

— Нам стало відомо, що ти порушила постанову ЦВК й РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності». – гаркнув інший з прибулих чоловіків.

— Що я порушила? – не зрозуміла жінка.

— Вкрала державне майно. – криво посміхнувся перший чоловік. – Зерно з поля тягала додому.

— Я нічого не робила. – Оксана підняла очі на чоловіків.

— От ми зараз і перевіримо. – чоловік кивнув своїм колегам.

— Шукайте. Все одно нічого немає. – важко зітхнула жінка. І зовсім тихо, щоб точно ніхто не почув, додала: — Ви ж самі все й відібрали.

Оксана стояла та дивилася, як ці нелюди нищать її кухню. Під час обшуку ніхто церемонії не розводив. Пательні летіли з полиць. Горщики та цегляні миски розліталися на шматки. На галас прибігли дівчата.

— Дядько, а що ви шукаєте? – з усією дитячою безпосередністю спитала Марійка.

— Зерно, що твоя мати вкрала. – різко відповів чоловік.

— Мама не краде! – підхопилася Одарка. — Крадіжка – то гріх, неможна!

Наймолодша Катруся шмигнула за дрова і витягла мішечок. В кухні повисла тиша.

— Ось. Беріть, як вам більше треба. – дитина навіть не зрозуміла, яке лихо накоїла.

Чоловік зло посміхнувся дівчинці.

— А казала, що ні в чому не винна. – чоловіки підхопили перелякану жінку під руки і потягли на вулицю.

***

Кажуть, що материнська любов безумовна. Що мати любить своїх дітей за будь яких умов. Чи пробачила Оксана свою доньку і чи любила її не дивлячись ні на що, невідомо. Жінка не повернулась додому. Сестри ж Катрусю так і не пробачили.