Амстердам

Місто гріху зустріло мене нестачою розпусти. Я бігла, коси тріпало вітром, на всім відому вулицю із червоними засобами освітлення. Неслася стрімглав, щоб хоч подихати одним повітрям із жрицями кохання. Та вочевидь, ніч у жриць була довгою та насиченою, а я приперлася в розпал дня. Тож, ударниці нічної праці набиралися сил перед новою зміною і дихати разом зі мною одним повітрям бажання не мали.

Все, що вдалося побачити – великі вікна із порожніми стільцями та купу резинових пісюнів. Ні, прутні не на стільцях. Ними, зі смаком та творчою вигадкою, прикрашали входи до спеціалізованих магазинів. Господи, яких там тільки не було!

Проте, не пісюнами одними. Щє однією візитівкою є так звані кофе-шопи. Тобто заклади, де можна купити та вжити пиріжечки з каннабісом, тістечка з каннабісом, цукерки з каннабісом, різноманітні напої з каннабісом, каннабісну олію та сам каннабіс, щоб вжити більш природнім способом.

Я не знаю, що розповідати, бо це не мій двіж, і я чесно страхалася, що спеціалізована цукерка віднесе мене кудись до оленячої країни і я буду гола купатися у ще одній місцевій візитівці – міських каналах. Тож, наче й справді порядна, пила апельсиновий сік без жодного допінгу.

А ще “Воділ мєня Сєрьога на виставку Ван Гога”. Вибачте, що цитую русака, але воно дуже вдало описує ситуацію. Бо саме в Амстердамі знаходиться музей Ван Гога.

Гігантський, дуже сучасний. Квитки до нього треба купувати заздалегідь. Бо просто так, проходячи повз, не потрапиш. Квитки не просто на конкретну дату, а навіть на точний час.

Фото там робити неможна, та все можна подивитися на просторі інтернету. Та точно можу зазначити, що Ван Гог – геній. Так, його картини в більшості – неймовірні. Кольори, рясні мазки пензлем, гра світла! Та геній він те тільки через це.

Весь перший поверх – це автопортрети. Штук тридцять. Великі, маленькі, з повним комплектом вух та з урізаною версією. Майже всі написані в останній рік життя. І вартують нечуваних грошей. Чесне слово, так треба вміти.

Ще один всесвітньо відомий музей – Рейксмюсеум. Він входить в 20-ку музеїв в світі, за кількістю відвідувачів. Зіркою експозиції є “Нічна варта” Рембрандта. Для цієї картини влаштували окрему залу та охороняється вона дуже прискіпливо.

Цікавий факт: в 2017 році музей приймав свого ювілейного, десятимільйонного відвідувача, якому вони влаштували справжню “ніч в музеї” із вечерею та ліжком навпроти шедевру.

Взагалі, в Рейксмюсеумі багато відомих полотен. “Молочниця” та “Любовний лист” Веєрмейєра, “Єврейська наречена” Рембрандта, “Клітка із папугою” Яна Стена та багато інших. Та мені, як невеликому поціновувачу, більш до душі картина Генрієтти Роннер “The cat at play”.

Та найбільше мене вразила бібліотека. Чесне слово, якби я мала таку бібліотеку, мене б ніхто ніколи б не побачив, бо я б там оселилася і до людей не виходила.

Доречі, щоб на човнику пройтися по каналах, теж треба квитки купувати заздалегідь. Мені пощастило, я змогла купити собі квиток на той самий день. Але тільки собі. Тож, чоловіку довелося бігти за човном мальовничими вулицями Амстердаму і робити фото. Мені згадка, йому зарядка.

В цілому, від Амстердаму залишився приємний післясмак. Красиве, незвичайне і якесь дуже затишне місто. З вузькими вуличками, яскравими привітними людьми і якимсь дивним відчуттям рідства. Може, то через кофе-шопи?