Бруней

У Південно-Китайському морі на північно-західному узбережжі острова Калімантан розкинула всі свої 5765 квадратних кілометрів Держава Бруней-Даруссалам. Населення цієї маленької держави становить трошки більше за 460 тисяч людей.

Головує державою султан Хассан Болкіах. Династія Болкіах бере свій початок ще з 1363 чи 1405 року. Чому саме така неоднозначна інформація, я не в курсі. Але пишуть так. Із цікавого – після смерті Королеви Єлізавети ІІ, Хассан Болкіах є монархом, що найдовше перебуває на престолі.

Окрім королівського трону, Хассан Болкіах обіймає посади прем’єр-міністра, міністра фінансів, міністра закордонних справ та міністром оборони. Також він головує у Збройних силах та очолює державну поліцію. Оце у людини працездатність!

Країна є абсолютною теократичною монархією. Головна релігія – іслам, її наслідують майже 80% населення. Бруней є шаріатською країною. І він входить до списку країн, в яких порушується право на віросповідання.

Ще в Брунеї дозволено багатожонство. Проте кажуть, що перша дружина може заборонити брати за дружин ще жінок. Я собі це уявляю!Наприклад, дружина султана приходить і каже абсолютному монарху – я тобі забороняю…

Доречі, в діючого султана три дружини. Щоправда, наразі він залишився лише зі своєю першою дружиною, а з іншими двома розлучився.

Бруней називають “ісламський Діснейленд” через багатство султана та громадян цієї невеличкої країни. Завдяки величезним запасам нафти та газу, Бруней займає чи не найперше місце за рівнем життя в Азії. 90% всіх прибутків країни становлять ті, що надходять з продажу цих природніх ресурсів. Бруней входит в першу десятку країн за легкістю ведення бізнесу.

Що саме ви очікуєте, коли збираєтеся до такої країни? Які саме фото бачите в мережі Інтернет? Золото-бриліанти? Дороги, вимощені пачками доларів чи космічні міста, наче з фільмів про майбутнє?

Не вигадуйте! В золоті куполи мечетей та дворця султана. Все інше – ні. В жодному разі це не брудні трущоби. Але складається враження, що всі блага були зроблені за часи сходження на трон діючого султана. Все дуже старе. За ним слідкують, ремонтують, але нового немає.

З дійсно нового (чи того, що виглядає по-справжньому свіженьким і новим). Футбольний стадіон, бо його будували для наслідного принца, який полюбляє грати у футбол. А ще стадіон для кінного поло. Бо це улюблений вид спорту діючого султана. І мечеті.

Дивує суцільна чистота, яка не притаманна Азії в цілому. В Брунеї прям дуже чисто, навіть за відсутності урн для сміття. А ще ідеальні водії, які дотримуються всіх, яких тільки можна, правил дорожнього руху. Не треба із жахом перебігати вулицю, бо водії пропустять тебе навіть не на пішохідному переході. Але таке порушення з боку пішоходів не схвалюється.

Також в Брунеї доволі дивна схема вихідних. Хоча є інформація, що справа не лише в самому Брунеї, це слідство впливу ісламської релігії. Перша половина кожної п’ятниці вважається часом для роздумів та молитов. А отже зазвичай все зачинено. Під все я маю на увазі – все абсолютно. Всі заклади, всі магазини. Країна завмирає. Через це частина п’ятничного робочого часу переноситься на суботу. А в деяких компаніях не частина, повний день. От так і живуть – вихідні дні: п’ятниця і неділя.

Є ще одне цікаве правило. Я не знаю, чи є воно на законодавчому рівні, але… В Брунеї не критикують монарха і його родину. Взагалі. На власному прикладі: за дві доби, що ми там перебували, ми чули про султана не просто хороше. Це був цілий парад досягнень та добрих діянь. Від непоганого рівня життя до вдячності за можливість дихати. Навіть якщо це здається чимось й так зрозумілим і для керівника країни обов’язковим, це все одно сприймається суспільством (чи тишком нав’язується йому) як щось дивовижне. Султан – це представник Аллаха на землі. Все, що б він не робив, то на користь та славу.

Про гроші. Не знаю, як ви собі уявляєте по-справжньому багате суспільство. Я ніяк не уявляю. Бо всі люди різні. Головне, що я дізналась на екскурсії, що все населення Брунею дуже заможне, адже… Немає де витрачати гроші. Ресторанів майже немає, алкоголь та цигарки суворо заборонені, розважальних закладів немає. Їжа теж дуже обмежена. Не в тому сенсі, що їсти нема чого, просто асортимент маленький.

Не думаю, що це має якесь відношення до статків, проте брунейцям неможна вбиратися в жовтий колір. Він вважається кольором королівської родини, от і нема чого совати своє рило у вище суспільство.

Оскільки країна дуже маленька, то пам’яток доволі небагато і майже всі , окрім національних парків, розташовані в столиці Брунею – Бандар-Сері-Бегаван. Більша частина з визначних місць – мечеті. Головні з них зазвичай будують султани під час свого правління, оскільки вони є традиційними захисниками ісламських традицій.

Мечеть Джаме Аср Хассаніл Болкіах є найбільшою мечеттю в країні і може вмістити 5 000 віруючих одночасно.

Її побудував на честь 25річчя свого правління султан Хассан Балкіах. Мечеть має 29 золотих куполів і чотири мінарети висотою 58 метрів. Перлиною цієї релігійної споруди є велетенський скляний купол.

Мечеть Омара Алі Сайфуддіна є головним символом ісламської віри в Брунеї.

Це одна з найбільших і найстаріших мечетей країни, названа на честь Омара Алі Сайфуддіна III, батька нинішнього монарха, султана Хассанала Болкіаха. Купол мечеті вкритий золотим, а підлога та колони виготовлені з італійського мармуру.

Окремим дивом архітектури та розкоші є дворець султана, проте вхід туди відкритий лише три дні на рік. Ми в цей період не потрапили і сфотографувались лише біля головних воріт.

В столиці є також кілька музеїв. Одним з музеїв, які рекомендують до обов’язкового відвідування є Музей королівських регалій. В ньому розміщені кілька експозицій. Одна з яких – це коронаційний кортеж.

На фото нижче макет чергового королівського залу для прийомів.

А майже все інше – це подарунки керівників та правителів інших держав, а також інших впливових персон цього світу. Більшість з усього цього фотографувати заборонено.

Ще доволі приємним та затишним місцем є рекреаційний парк Тасек Лама. Це клаптик джунглів у великому (відносно) місті. В ньому є кілька пішоходних маршрутів різної складність, башта для спостереження за птахами.

Та найбільшою цінністю є однойменний водоспад. Він, звісно, не Ніагара, проте додає шарму та приємного затишку у ланлшафт парку.

І от саме в цьому парку і виникло оце відчуття: все круте, але старе. Поіржавіле поруччя, дорожнє покриття, яке попливло та паламалось, дерев’яні настили, що місцями прогнили.

Повторюся, все чисте, пофарбоване і начебто доглянуте, але…

Ще у столиці Брунею розміщене найбільше поселення на воді у Азії – Кампонг-Айєр. Це справді ціле місто, що побудоване на сваях.

Ми пожартували, що можна рибалити прямо із дому. І це виявилося не жартом. Майже в кожному будинку є невеличкий отвір в підлозі із дверцятами, через нього дійсно рибалять.

Все місто на воді пронизане містками, існує спеціальне річкове таксі для переміщення.

Найбільший міст відомий не своєю величиною чи популярністю серед місцевих та туристів, а жахливим смородом котячих екскрементів. Бо він виявився ідеальним туалетом для тваринок, які не можуть зробити свої брудненьки справи у воді. Тож, коли немає дощів, смердить так, що аж очі роз’їдає.

Цікаво, що в річці Бруней, на якій це містечко і розташоване, водяться крокодили. Це не є їх природньою середою перебування. Проте якийсь бізнесмен вирішив заснувати крокодилячу ферму, та щось пішло не так. Деяка кількість цих рептилій потрапила в річку, розмножилась і тепер плавати не бажано. Кожного року декілька людей гинуть від нападу крокодилів.

До національного парку ми не потрапили. А більш нічого по-справжньому цікавого не було.

В цілому, очікування і реальність – дві зовсім різні історії. Їжі небагато і вона несмачна. Ціни великі, а якість не дуже. Кудись вийти – так майже нема куди. Все, що є – про короля або релігію. Проте, це їх країна, їх звичаї і вони нам подобатися не зобов’язані. Ми там були гостями, а не ревізорами.

Доречі, хоч всі пишуть, що в країні дуже суворі правила, що жінкам в штанях та з непокритим волосся краще не ходити, що палити суворо заборонено будь кому і спілкуватися мусульманам з немусульманами неможна, ми такого жорсткого відношення не зустріли. Навіть серед місцевих жінок було багото вбраних у штани, а туристи спокійно ходили навіть у шортах. Так, палити треба обережно і подалі від будинків, але ніхто прям на площі голови за це не рубає.

Висновок один: це наша ювілейна сорокова країна, було дуже цікаво і туди ми більше не поїдемо.