Галапагоські острови

Перед тим, як розповісти про історію та чудеса цих неймовірних островів, дам трошки непроханих порад. Чесне слово, я була б щиро вдячна за подібні рекомендації свого часу. Тож, почнемо.

Галапагоси – це частина Еквадору й, відповідно, розташовані на екваторі. Сонцезахисні креми не справляються, тож краще мати щось на кштал гідрокостюму (або закритого купального костюму для мусульманських жінок). Засмага, звісно, чудово, але це ще обпечені до пухирців сідниці, лихоманка, тепловий удар, рак шкіри. Не все одночасно, але навіть щось одне не додасть вашому життю яскравих фарб.

Пігулки від закачування. Це не річка і навіть не море. Це океан і хвилі там такі, що темніє в очах. Значно цікавіше випити завчасно пігулку й насолоджуватися купанням з акулами, ніж блювати за борт й сумно посміхатися регочучому гідові й команді корабля.

Не намагайтеся впіхнуть те, що не вміщається. Якщо ви приїхали на кілька днів, а подивитися хочете все – це чудово. Але потім вам знадобиться ще купа часу, щоб прийти до тями. Адже ви все одно будете перегріватися, вас буде закачувати, ви будете до біса втомлені.

Хоча, для когось кількість може важити більше за якість, тож насолоджуйтесь відпочинком в тому ритмі, до якого звикли. Але захист від сонця та протиблювотні пігулки – маст хев.

Тепер історія та природа.

Острови вважаються дуже молодими. Вони були утворені завдяки тектонічній активності 5 мільйонів років тому. Всього архіпелаг нараховує 128 островів, розташованих на відстані близько 900 км від узбережжя Еквадору.

Галапагоські острови другий за розміром морський заповідник, який з 1978 року є об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Привозити із собою неможна: насіння, рослини, корм для тварин, самих тварин та ще багато чого іншого. Адже все це може вплинути на екосферу й посприяти зміні унікального заповідника. Весь багаж пропускають через спеціальний сканер, а порушення цих правил призводить до чималих штрафів. Крім того, в’їзд на територію всіх островів платний – такий собі вхідний квиток до заповідної зони.

Ми прилетіли на малюсенький острівець Бальтра, на якому розташований тільки аеропорт, автобусна станція та паром. Цікаво, що очікування були – тропічний ліс. А реальність – перекопана пустеля. Та в будь-якому разі нереальне поєднання неймовірно красивого моря та, оскільки острови вулканічного походження, каміння чорного кольору.

Паром привозить туристів на острів Санта Круз. І вже звідти до міста Пуерто Айора можна дістатися автобусом чи таксі. Весь шлях супроводжується занаками “обережно, черепахи!”

Кажуть, що саме на Галапоських островах Чарльз Дарвін сформолював свою “теорію походження видів”, спостерігаючи за місцевими горобцями. Не можу сперечатися, на його честь на острові Санта Круз облаштували музей та науковий центр. І хоч його наукова подорож тривала приблизно рік, а на Галапагосах він пробув якихось два тижні, та дивлячись на размаїття тваринного та пташиного світу легко повітири – так, це сталося саме тут.

Вулканічна порода впливає і на тварин. Наприклад, саме там я побачила вперше абсолютно чорну ігуану. Ці рептілії чудово плавають в морі й смішно шмаркаються сіллю.

Ніби на противагу чорним, як вугілля, ящіркам, по узбережжю бігають яскраві краби. Помаранчеві, жовті, блакитні з червоними ногами.

Всесвітньо визнаною візитівкою є Галапагоські черепахи. Вони дійсно величні й велетенські. Живуть вони як і зовсім в дикій природі, так і в спеціально огорожених місцевих заповідничках. В ці парки привозять туристів, перевзувають їх у гумові чоботи й відпускають спостерігати за неймовірними створіннями.

Для мене особисто більшим враженням був снорклінг поряд з островами морських котиків. Всі інструктори казали не наближатися до тварин і ми так і робили. Проте котикам були цікаві двоногі лисі мавпи і вони підпливали до нас самі. Терлися вусами, кусали за ласти, тягли за шнур від екіпіровки.

На фото один з таких зухвалих котиків відпочіває.

Але найбільше мене підкорили акули. Вважається, що за весь час, доки Галапагоси є туристичною Меккою, не було жодного випадку нападу морської хижачки на людину. І дійсно. Ми пропливали всьго в кільках метрів від мілини, де грілися акули й ті не звертали на людей жодної уваги.

По-справжньому страшно було один раз: коли був не дуже сонячний день і море не було просотане промінням та світлом. Все навколо здавалося похмурим та наче в тумані. Скелі видавалися таємничими та чаїли в собі небезпеку. І, ніби в фільмі жахів, з ущелини випливла велетенська акула. Звісно, вона попливла далі по своїх акулячих справах, але це дійсно було страшно!

Ще на островах дуже багато блакитноногих сул. Це такі птахи з родини олуш. Місцеві називають їх буббіс. Чудові пташки.

Насправді, на Галапагоських островах відчуваєш себе зовсім маленькою, лишень краплинкою на цій землі. А ще всього-навсього гостею, яку хоч і радо приймають, але бешкетувати не дозволять.