Коріканча

Куско – колишнє головне місто Королівства Інків, а в наш час – культурна столиця Перу. І це не тільки усне твердження, у конституції Перу офіційно зазначено: Куско – історична столиця країни. Через велику кількість історичних пам’яток, створених до колонизації та під час її, Куско називають “Римом Америки”.

Є відомості, що поселення у цій місцевості були ще 3000 років тому. Але офіційним роком заснування вважають 1197 рік. Якщо ж розглядати час заснування міста під час колонізації іспанцями, то іспанське місто Куско датується 1534 роком.

Іспанці, на чолі з Франциско Пісарро, захопили місто в листопаді 1533 року. І спочатку місцеві жителі цьому навіть раділи, бо з престолу був знесений інка Атауальпа, що узурпував владу. Та радість від зміни влади швидко скінчилась. Бо іспанців цікавило золото, а не добробут містян.

Є розповсюджена думка, що “місто із золота” – Мачу Пікчу. Але це не зовсім вірно. Справжнім золотим містом було Куско. На вулицях столиці Королівства Інків були будівлі, оздоблені золотом не тільки в середині, а й назовні.

Храми ж були взагалі справжніми скарбницями. Місцеві робили золоті статуї лам та людей в повний зріст, фрукти, кукурудзу та ще багато чого і розміщували їх біля алтарів. Майже нічого з цього культурного спадку не зберіглося. Весь посуд, статуї, статуетки та прикраси іспанці переплавили на злитки та відправили до Іспанії. Тож навіть розмови про повернення культурних цінностей зараз не ведеться. Весь цей спадок знищено.

Щоправда, збереглися дві невеличкі статуетки. І знайшли їх випадково – міняли підлогу і натрапили на сховище. Цікаво, що вони були заховані під підлогою вже в часи колонізації кимось із католицьких священніків. Місцеві гіди вважають, що хтось з колонізаторів хотів привласнити собі цей скарб, та через якісь обставини так і не зміг забрати золото.

Ці статуетки були знайдені в перлині місцевої архітектури – Коріканчі. В часи інків Коріканча – це комплекс різних храмів. Чому комплекс? Бо індіанці вірили в багатьох богів. Був один бог, який головував над усіма іншими. Як він виглядає і що із себе уявляє – невідомо. Для нього храму не існувало, бо він всюдисущий, нащо йому окрема будівля? І так все бачить.

Є ще чотири бога, для яких храми будувались. Це Пача-Мама (мати-земля), бог сонця, богиня місяця та бог небосхилу, який відповідав за грім та блискавки.

Цікаво, як індіанці сприймали грозу. В їхній уяві це був секс бога небосхилу та матері-землі. Грім та блискавки – це пік задоволення, а веселка після зливи – ознака вагітності, бо за формою веселка нагадувала живіт вагітної жінки.

Своє бачення Чумацького Шляху теж було. Сузір’я були дивовижні: дві лами, змія, жаба та куропатка.

Унікальною вважається стародавня архітектура та методи будівництва. Велике каміння, ідеально оброблене та підігнане одне до одного з ювелірною точністю. Все, що будували індіанці, було без застосування якихось з’єднуючих речовин. Тільки каміння, в проміжок між яким неможна встромити навіть лезо. Вчені кажуть, що за подібною технологією будували єгиптяни свої піраміди та інки свої міста.

Нам показали два особливих каменя. Один – найбільший у цій забудові. Його особливість – він має дуже складу геометричну форму з великою кількістю кутів. Все це було зроблену вручну із величезного шматка скелі. А другий – найменший. Інки вважали, що якщо щось відламалось, то залишити, як є, неможна. Тож, треба зробити “красиво”.

Іспанці до чужого надбання поваги не відчували, і прямо зверху стародавніх храмів побудували свій католицький собор. Частково розібравши будови і з цього каміння зробивши фундамент свого монастиря.

Проте іспанські надбудови руйнувалися, а будівлі інків вціліли навіть після трьох великих землетрусів. Певно, колонізатори так не старалися, як індіанці. Їхні стіни виглядають не такими рівними та гарними і не є такими надійними.

І ні, це не руки в мене ростуть не з того місця.То вони так побудували.

Що мені дуже сподобалось, так це змішування місцевого і колонізаторського. Наприклад, в тій місцевості людям притаманно жувати листя коки. Це додає їм сил та наснаги для роботи. Часом людина може тримати в роті до 12 листків, це доволі багато, і виглядає це як флюс.

Так от, на іконах, які малювали місцеві митці, можна побачити Іісуса або його апостолів із такими “флюсами”. Або Діву Марію у національному вбранні. А ще художникам було замало залишити автограф, вони малювали автопортрет в куточку. Щоб вже точно ніхто не переплутав.

А ще розпис золотом має своє коріння як раз із Перу. Місцеві науковці кажуть, що до Європи цю техніку пивезли саме із Південної Америки.

На диво місцева дзвінниця не дуже висока. Та лізти вузькими сходами все одно важко, бо саме місто розташоване високо в горах. Вид же відкривається дуже файний. Й дзвони виглядають дивовижно.

Окрім різноманітних будівель та експозицій, музейний комплекс має низку терас, якими можна пройтися та насолодитися панорамою. Місцеві кажуть, що на великі свята ці тераси та поле перед ними відчиняють для народних гулянь.

В цілому, цим музеєм можна гуляти цілий день, навіть не зважаючи на невеликий розмір. Я б дуже радила гуляти із професіним гідом. Бо часом вони розповідають такі цікавинки, після чого ваше життя вже ніколи не буде таким, як колись.