Марксбург

Над містом Браубах на Рейні, на пагорбі висотою 160 метрів над рівнем моря у 12 столітті був побудований однойменний замок. Він був такою собі адміністративною будовою для управління містом, його захистом і навіть виконував роль митниці. Та найбільш відомий він через те, що, на відміну від інших середньовічних замків на Середньому Рейні, жодного разу не був зруйнований.

Свою нову назву замок отримав кілька століть потому. Кілька різновидів Максбурга було завдяки тому, що замків багато і треба було називати якось так, щоб не плутатися.

Проте існує легенда, що своєю назвою “Марксбург” завдячує святому Маркові Євангелісту, який начебто врятував замок та його мешканців у битві при Мархфельді. Але підтверження цьому немає, бо битва була у 13 столітті, а назва у офіційних документах з’явилась лише через 300 років.

Взагалі перші згадки про замок з’явилися у 1231 році, та дослідники кажуть, що у 1117 році на цьому ж місці або дуже близько замок вже був і належав могутній родині Епштейнів.

У 1283 році містечко Браубах разом із замком перейшов до молодшої лінії графів Катценельнбогенів і нові хазяї почали перебудову замку, роблячи його більш гідним для проживання.

У 1479 році графство Катценельнбоген, а отже і замок Марксбург, відійшло до ландграфства Гессен. Ландграф хотів було зробити цей замок резиденцією удови, але на той час по-військовому аскетична фортеця не відповідала високим аристократичним запитам.

За часи Наполеону замок знов стали вважати справжньою фортецею. Та на практиці використовували як притулок для людей із інвалідністю та в’язницю. Так продовжувалось доволі довго, аж доки місцевість не було анексовано Прусією і замок був просто покинутий й занедбаний.

Відбудова почалась тільки в 1900 році, коли замок викупила Німецька асоціація замків за невеликі кошти – 1000 золотих марок, що на теперішній час становить трохи менше 10 тисяч євро.

Що правда, відбудова пішла не за планом, адже у 1945 році фортеця була вперше за всю свою історію атакована. Американські солдати обстріляли сторожову вежу, пояснюючи це розвідданими про склад боєприпасів, там розташованих.

Є непідтверджена, але дуже цікава інформація. Начебто нещодавно до замку приїжджав онук одного з тих самих американських солдатів. Його дід розповідав, що хлопцям просто було нудно сидіти в очікуванні і вони шукали якихось веселощів. Постріляти у вежу на пагорбі здавалось гарною ідеєю. Замок встояв. Фортеця:армія США – 1:0.

Після війни Німецька асоціація замків продовжила відбудову та реставрацію. Зараз вони мають там житлові та адміністративні приміщення, проте більша частина відкрита для відвідувачів.

Потрапити в замок можна лише у складі екскурсіонної групи. Доволі дивно почуваєшся, коли тебе запускають до невеличкого подвір’я крізь маленькі двері і зачиняють їх за тобою великим чавунним ключем.

Зараз, задля комфорту туристів, зроблені сходи до внутрішнього двору. А також зменшений сам вхід (це дуже добре видно на фото). Раніше крізь цей вхід вільно проходили вершники та проїжджали вози.

Одразу ж на в’їзді до замку розташована кузня. Там кували зброю, сільськогосподарське приладдя, підковували коней та підбивали взуття.

Це дійсно фортифікація. Зауважте хоча б товщину стін.

Житлового простору дуже мало. Забудьте історії, що в кожного з подружжя окрема спальня, а в дітей власне крило. Всього навсього одна спальня і в ній мешкала вся родина господаря. Вона маленька, обшита дерев’яними панелями з красивими візерунками. Речі зберегалися в сундуках, які на той час вже мали колеса і їх брали із собою у подорожі. У сундучці менше за розміром зберігали гроші. А щоб вони були надійно захищені, зверху саджали маленького гавкучого песика.

Ліжко навіть на фото виглядає дуже малим. Так воно і є. Звісно, є думка, що люди того часу були низенькі і це правда. Проте раніше існувало повір’я, що повністю лежать лише мерці. Живі ж люди сплять сидячи. Тож, їм просто не були потрібні ліжка кінг-сайз. Та для них і місця не було.

Поруч із покоями господаря розташована велика зала, яка суміщала в собі обідню залу та кімнату особистої охорони.

Тут же є один з небагатьох замкових туалетів. Обладнаний він як звичайний сортір, хіба що не яма, а посто на вулицю вниз по стіні все зтікало.

Інтересний факт. Через такі от туалети захоплювали деякі фортеці, адже це не маленький отвір в трубі, а широка дірка, в яку може пролізти людина. Не дуже приємно, але ціль виправдовує засіб. Тож у цьому замку туалет обладнаний важкими дверима із металевим засовом.

Також в замку є невеличка каплиця, яка колись використовувалась в якості камери.

Звісно, що як і будь-яка військова будівля тих часів, замок мав камеру для допитів із різним жахливим приладдям. Кажуть, що весь цей скарб мав більше психологічний вплив, аніж дійсно використовувався на практиці. Проте, хто знає, як було насправді 5 сотень років тому?

Та осердям всієї фортеці була кухня. Людей було багато, а отже і комин був великий, щоб одночасно готувати різне.

Окремий відділ для зберігання продуктів. Навіть середньовічний холодильник був – короб, в який викладали лід і таким чином він зберігав продукти.

А також було місце для швидкого перекусу чи для обіду прислуги. Знову ж таки оцініть товщину замкових стін.

Ясна річ, що була власна виноробня і винний погріб. Чи не замалі діжки для такого великого замку?

Не знаю, чи було саме це приміщення кімнатою для зберігання зброї, але колекція старовинних військових обладунків чудова. Тільки подивіться на ці милі, але дійсно небезпечні, чоботи із гострими носами.

Також види з вікон просто дивовижні. Звісно, з найвищої точки відкривається неймовірна панорама.

Та навіть там, де вікна виходь до внутрішнього подвір’я, вид просто чарівний.

Так і очікуєш, що зараз по бруківці зацокають копита, а менестрель заспіває щось про нещасливе кохання лицаря та його прекрасної дами.

Є щось неймовірно дивовижне в старих замках. Особливо коли вони зберігаються до наших часів в такому чудовому стані.