MXCD
Мехіко-Сіті – столиця Мексики та один з найбільших мегаполісів світу. З усіх боків місто оточене вулканами та час від часу потерпає від землетрусів.
Перша думка, коли побачили місто із літака: ми точно не в Делі? Бо над містом стоїть такий смог, наче все місто спалює пожовкле листя. І цей “купол” нікуди не дівається. Може, це через те, що місто оточене з усіх боків горами і вітер не розтягує це все?
Саме місто велетенське. Щоб доїхати із самісінького центру до нового торгівельного центру на краю міста, нам знадобилося 1 година і 51 хвилина. І це тільки половина міста. Скільки часу було б треба, щоб дістатися з кінця в кінець?
Доречі. В Мехіко-Сіті дуже круті дороги. Все зроблено задля безпеки як водіїв, так і пішоходів. Відокремлені велосипедні доріжки, смуги громадського транспорту, в години пік на найбільших перехрестях працює дожній патруль. І відокремлено не просто позначками, а відбійниками, великими конусами тощо. Дуже круто!
Щоправда, час від часу траплялися знаки: “Обережно, може прилетіти молоток в голову” чи “Обережно, можливе падіння автівки з естакади”.
А ще розвинений громадський транспорт. Ми ним не користувалися, але його справді багато, він майже всюди новий і ним можна дістатися будь куди. Куди не можна дістатися автобусом, метро чи метробусом, можна дістатися чим? Як гадаєте?
Велика частина міста розмістилася на схилах вулканів. І ці схили доволі круті, а лізти вгору складно. Окрім того, райони густо населені, із дуже щільною забудовою. Тож керівництво міста вирішило питання громадського транспорту доволі радикально. Кілька ліній фунікулеру вже побудовано. І велика кількість нових станцій ще будується.
Здалеку ці райони на пагорбах виглядають дуже різнобарвно. Навіть не знаю, на що схоже. Наче гігантський мурашник із велечезною кількістю кольорів. Часом люди навіть скелі розфарбовують.
Окрім таких районів, є ще бізнес-центр, спальні райони і старий центр.
І от старий центр більше схожий на великий базар. Купа торгових лотків, продавці розкладають свій товар прямо на вулицях, в сусідніх приміщеннях знаходяться їдальня та ремонт взуття.
Він виглядає колоритно, але якось занедбано. На дахах прибудовують дивні конструкції із старих вікон, якогось шмаття та деревиння. Барельєфи руйнуються, будівлі розбирають та будують на їхньому місці щось недолуге. Прямо із стін палаців та соборів ростуть дерева. Ці рослини ніхто не чіпає і будівлі кришаться під натиском сил природи.
Насправді, може такі руїни пояснюються ще й великою сейсмічною активністю даної місцини. Але виглядає дійсно сумно.
Та є таке, чого я не зустрічала в жодній із відвіданих мною країн. Такої кількості туалетів я не бачила ніколи! На кожному кутку, всюди. Може, саме через це Мехіко і не обісцяне, як деякі європейські міста.
Але найцікавіше це те, що на всіх вбиральнях висить об’ява: не довше 5 хвилин. Отак прийшов подумати про вічне, а тобі вже двері виламують! Хоча, поклавши руку на серце, в тих кабінках довго не посидиш. Маленькі, вузенькі, дверцята невеличкі. Якщо ти високий, то голова буде стирчати над дверима і від роздумів відволікатиме споглядання. А якщо гладкий, то неси свої роздуми додому, бо твоя сила думки не вміститься в кабінку.
Ще однією з цікавинок для мене стало… Більшість магазинів та ресторацій зачиняється о 18.30. Ті, що не зачиняються зовсім, опускають решітки, зачиняють великі двері і залишають низенькі та вузенькі хвіртки.
Ти опиняєшся наче в грі “Мафія” – “місто засинає, прокидається мафія”.
Вулиці патрулює поліція та військові. У важкому обмундируванні, в шоломах та бронежилетах, з автоматами та щитами, на броньованих автомобілях. Та охорона на вулицях не лише вночі. Це цілодобовий сервіс.
Я не дуже в курсі, що стало тому причиною, але в один з днів всі культурні пам’ятки та державні заклади загородили високими парканами. Головний прапор на площі взагалі зняли. Перекрили частину вулиць та нагнали туди сотні поліціянтів у важких обладунках зі щитами. Хоча, брешу. Не поліціянтів, поліціянток. ВСІ, хто там був – жінки.
Ооооо! Ще мене вразила жива музика на вулицях. Коли співають або танцюють, то дуже файно. Проте, є окремий вид мистецтва. Шарманщики. Вони завжди працюють в парі. Один грає, другий збирає пожертви. На мою думку, вуличні артисти справді працюють. Це не просто жебрача мафія, вони продають свій талант. Роблять світ красивішим, а людей щасливішими.
Дуже хотілося дати тим музикам багато грошей. Щоб більше не грали, бажано ніколи. Бо їхня творчість – невимовний біль і кров з вух. Майже в усіх шарманки, замість мелодії, видають ревіння пуми та спів павича. Ну, ще десь там котику хвіст притисли.
Ще є зоопарк в самому серці міста. Здоровий, з великою кількістю різних звірів. Навіть панда є, в якої родовід більший і поважніший ніж в мексиканського президента. До цієї тварини черга довжиною в безкінечність. А вхідний квиток до зоопарку коштує – 0.
Одними з визначних пам’яток я вважаю декілька площ, на яких цілодобово сидять/стоять/лежать люди і… Курять травку. Не знаю, як це працює, бо в Мексиці маріхуана хоч і легалізована, проте каво-шопів, як у Амстердамі, чи крамничок, як в Канаді, не зустрічалось. І от, в спеціально відведених місцях, люди збираються, смалять, сміються. Барвисті рубашки в чоловіків, жінки весь час на стежці полювання: виразний макіяж, відвертий одяг. Щастя повсякчас.
В цілому, місто дуже цікаве. Галасливе, різнокольорове, з ароматами чуросів та тако, із дзвониками торговців фруктами та хлібом. Мехіко живе своїм життям і притягує до себе невпинною енергією.