Обідно…

Хто-небудь з вас укладав угоду із совістю за останні 11 місяців? Ну, не так, щоб когось зрадити, підтримати країну-агресора чи розповідати, що України ніколи не існувало, а самому жити в ній. Наче щось маленьке, зовсім незначуще? Щось таке, яке може й немає жодного впливу на буття? Наприклад, дістали зачитану в лохміття книжку мразоти Лук’яненка? Чи десь в навушнику у вас співа Лєпс, Баста чи Газманов “Єсаул, єсаул”? Було?

В мене було. Ні, я не читаю ту паскуду, і інших паскуд теж не читаю. Проте старі фільми, улюблений російський рок… І воно наче все одно по-трохи відпадає само по собі, але щось справжнє олдскульне, то з плейлистів ще не вилучилось. Та от вже деякий час мене спіткає страшне розчарування. І в собі і в людях.

Кіпєлов, чиї пісні я співала, знаючи всі тексти. Бутусов, Агата Крісті, Сергій Шнуров, Володимир Шахрін з “Чайф”, Сергій Галанін, “Чіж&Co”, Євген Маргуліс, Світлана Сурганова, Ая з “Город 312”, Маша Макарова з “Маша та ведмеді”, “Uma2rmaH”, Гарік Сукачев, “Смислові галюцинації”, 7Б.

Щодо Чичеріної… Страшно навіть згадувати. Дика, зла, схожа на якусь кікімору. Нічого, крім огиди не викликає. І більше не викликає ностальгії та приємного смутку, коли чуєш “Мой рок-н-ролл”. Виникає бажання піти поблювати.

І це тільки рокери. В моєму житті вони завжди були поборниками справедливості, вони завжди проти системи, вони завжди супроти злочинів. Та то мабуть давно було. Поки молоді були та голодні.

Попсові артисти теж недалеко пішли. Наче шльондри, сьогодні за мир, завтра за війну. Різниця у висловах залежить від того, в кого на корпоративі співають та в якій країні.

Хотіла ще обісрати трохи Sunsay з 5’nizza, який тихенько відстоювався за кулісами в той час, як Бабкін закликав допомагати Україні. Але не знайшла пруфів, тож не маю на це права. Хоч і чула розповіді, про його трусливу поведінку. Якщо ви були на їхніх концертах та бачили, можете розповісти про своє враження, мені важливо знати.

А КВК, який я обожнювала з дитинства? Щоправда, я не дивилася вже років 10, але старі команди себе почувають досить впевнено, в багатьох свої шоу і доволі успішні. Чесне слово, коли побачила, що Рожков з “Уральських пельменів” знявся в якомусь пропутинському лайні, спочатку подумала, що це – випадковість. Ми до останнього віримо в людей, до останнього чіпляємося навіть не за надію, за примару тої надії, проте…

Піп-розстрига, чиї фрази з “Даун хауса” я досі пам’ятаю. Колись він й справді був геніальним. Та певно, геніальність завжди межує із божевіллям. Всі ми знаємо, що в цій битві перемогло.

Уважно подивіться на нього і на ту дуру в шубі зі штучного леопарду – психічні розлади буйним квітом на обличчі. Навіть не треба для цього бути психіатром.

І немає жодної різниці на скільки талановитим є та чи інша людина. Важливо по-справжньому те, чи вона цією людиною залишається.