Пластмасове життя

Коли мене питають: ну шо, ти вже адаптувалася до Канади? Я навіть трохи ніяковію. Не маю відповіді на подібні питання. Це наша 10та країна за останні 9 місяців і 29та в загальному обліку. Просто наступна країна. Зі своїми звичками, звичаями, кухнею та темпом життя. І до цього не треба звикати. Ти або приймаєш це або ні.

В нас казковий вид з вікна. Ми живемо на 66ому поверсі в самісінькому центрі Торонто. Це місто ніколи не спить, завжди яскраве, його бува не видно, бо хмарочоси втопають у хмарах. Часом в нас немає дощу, бо він починаеться десь на 37омому поверсі.

Цікаво, що весь центр поєднаний між собою системою підземних переходів. Навіть не виходячи з нашої будівлі, ми можемо вийти десь в десяти кварталах від дому, десь шляхом пообідати, випити кави, купити панчохи, огірки і пляшку шампанського і жодного разу не вийти на поверхню. Це зручно, бо в Торонто доволі холодно і вітер віє весь час. Зазвичай льодяний.

Тож, до вражень від Канади додаються шмарклі, які закінчуються тільки в теплих місцях і теж не одразу. Іноді вода з носу тече і капає просто на підлогу. Добре, коли ти встиг підхопити це неподобство, а не прибіг на іспит з англійської мови і зустрів викладача зеленою краплею на підборідді.

Торонто – справжні скляні та кам’яні джунглі. Відносно молоде місто. Всього навсього 229 років. Може, саме через те воно якесь наче без обличчя. Може, це у порівнянні з стародавньою Європою та Київом?

В мене є великий текст про життя в Канаді. Про сервіс, їжу, нарізану полуницю, що може лежати два тижні в холодильнику і залишатися свіженькою. Про кінськи ціни на стоматологію та добові черги у пункт первинної медичної допомоги, про аптеки, в яких можна купити лише ібупрофен і засіб від проносу. Але совість не дозволяє мені його викладати. Я відчуваю себе невдячною за гостинність.

Проте, тут ти можеш бути тим, ким хочеш. Частиною ЛГБТ спільноти чи завзятим гетеросексуалом, темношкірим, блідим арійцем, рожевим чи фіолетовим, в Луї Віттоні чи в якомусь дранті, похмурим і посміхненим. Актором чи охоронцем, співаком чи кухарем в Тім Хортонс, танцівницею чи геодезистом. Це твій вибір, на який ти маєш право. Ніхто не спитає в тебе, чому ти ще не одружена чи в твої 36 років ще не маєш сімеро дітей.

Та в цій свободі наче є зворотній бік медалі. Ніхто тебе й справді не засудить, бо ти нікому взагалі не здався. Я не знаю, чи так і повинно бути і чи пагано це взагалі. Це просто по-інакшому. Але для мене це як в пісні СПЛІНу “Пластмассовая жизнь”. Наче все навколо несправжнє.