Полк “Азов”

Ну, що ж…

Жодної хвилини не сумнівалась, що кляті орки так просто азовців не відпустять. Правда, я думала, що з ними влаштують якийсь “показовий концерт” із судом. А вже потім, за знущання над великою нацією Донбасу, також показово розстріляють.

Щось в русні точно пішло не так і вони просто рознесли будівлю із полоненими. Звичайно, що із кожної вкраденої пральної машини, з кожного поцупленого холодильника та телевізора волають: це все кляті хохли! Нікого, виродки, не жаліють. Вони – лайно, а ми всі – Д’Артаньяни!

Нічого неочікуваного. ВСУ знов розносить своїх же цивільних та військових. В них же немає розуму! Розвідки немає. І нормальної зброї немає. Квадрокоптерів немає. Нічого немає. Тільки лють і бомби. Всіх бомбить!

Полк “Азов” взагалі демонізують російські ЗМІ. Він їм наче поперек горла стирчить. (Непогано було б, щоб стирчав буквально, але що ж поробиш…) Мені здається, що вже немає в руських казках кікімори, баби Яги чи вовкулака. Є тільки бійці Азову, які з оголеними пісюнами бігають лісом та полями. Вбивають всіх без розбору прямо цим своїм причиндаллям, гвалтують дідусів, готують дітлахів, з котів та собак шиють шуби.

Не буду приховувати: боюся азовців дуже! Чесне слово, один раз зустрілися, а жахіття натерпілася на все життя! Ви собі навіть не уявляєте, як комбат на мене орав! Це було дуже моторошно. Так і відчувалося, що ще трохи, і він мене придушить голими руками. Як жива від них змогла піти, не розумію.

Чого ж він так репетував? Може через те, що я розмовляла російською? В мене була луганська прописка? Я не волала “Батько наш – Бандера”? Чи не скакала, доводячи, що я не москаль? Майже…

Ми із братією, правосєком і жіночкою з Львівської “Просвіти” якогось дідька поперлися “на передок” співати колядки. І все було б непогано, якби хоч когось попередили. А ми вирішили, що нас Бог захищає і цього достатньо.

Бог нас справді захистив і закинув наш автобус у кущі. Таким чином нам пощастило і не рознесло на друзки “Градом” неподалік Щастя. Додзвонилися до штабу тоді ще батальону, вони нас із кущів і діставали. А потім ми всі, як зайчики, стояли перед очима комбату і вислуховували триповерхові матюки.

Дуже страшна людина!

Отже. Я не знаю, як саме насправді надо. Я не політик, в мене немає військової освіти чи якогось професійного бойового досвіду. Не маю права доводити, проте думку свою висловити маю право.

Азовцям неможна було в полон. Їх би в жодному разі не залишили б живими. Занадто гучне “ім’я”, занадто добре спрацювала пропаганда. Майже ніхто не знав жодного бійця, ніхто жодного разу не зустрічався, але чергова інформаційна повія розповідає про жахіття, які спричиняють азовці. Люди за порєбріком ніколи б не простили керівництву, якби воно їх відпустило чи обміняло.

Хоча бачите, якусь невеличку частину обміняли. З цього приводу всі проросійські пабліки зійшли на гімно, бо нациків неможна обмінювати. Але керівництво країни-терориста все вірно зробило. Частку обміняли, свій наче “жест доброї волі” зробили. А потім переселили всіх азовців в одне приміщення і рознесли його майже вщент.

Боже, як невдобно вийшло! От бачите, ми ж тільки за мир та обмін. Ми ж такі всі класнючі і чемні! А воно бач, як вийшло. Самі себе повбивали. І катували також самі себе.

Що ж… Місто засинає, прокидається полк “Азов”. Полювання починається.