Щось дощить
Про той “Дождь” не висловився тільки зовсім лінивий. Звісно, як українка, як патріот власної країни, як просто людина, вважаю, що все вірно. Треба було відбирати ліцензію от і відібрали. В цьому й фішечка демократії – закон єдиний для всіх. Взагалі не має значення, на чиєму ти боці, якщо ти порушив закон, ти – злодій. І тебе буде покарано.
Тож, що ми бачимо? Звісно, абсолютно випадково редактор пропустив до етеру мапу, де Крим – це росія. Якимось дивним чином, самостійно і це теж випадковість, ведучий розповідає про підтримку російської армії. Ясна річ, що це прикре непорозуміння. Немає великої кількості редакторів, авторів, нічого не затверджується перед випуском. Телебачення ж так і працює – щось збовкнув зненацька, обмовився. Не в слові, в хвилинному тексті. І ніхто не винний.
За збігом обставин ведучого, що так незграбно висловився про тяжку долю російських мобілізованих, швиденько звільнили. А потім головна редакторка (і за сумісництвом ще й співвласниця), утираючи сльози, волала на камеру, що дарма звільнили. Зрадили такого шановного добродія! І нехай повертається, бо він молодець, а всі інші – лайно.
І можна було б подумати, що все так і є, що люди передумали. Але інший представник в інтерв’ю сказав, що про повернення ведучого не може бути й мови. Певно, було б нормально написати їм обом однаковий текст, не було б розбіжностей. Але щось в них з редактурою зовсім погано. Ніхто ні за що не відповідає, кожен робить все, що замайнеться.
Ще є чудова історія із судовим засіданням, яке проходило на латвійській мові. Матір Божа, яка несподіванка! В Латвії ці козли-держслужбовці вирішили працювати на державній мові! От де неповага та суцільні заборони. Бідненькі дождівці прийшли на власне слухання, де вирішувалася доля їхнього каналу, без перекладача. А вчити мову країни, де живеш та працюєш – то для лохів. Бо весь світ повинен прогнутися і спілкуватися російською.
Є в мене знайомий, який вісім років тому казав: Катя, вчи англійську. Життя – складна річ, раптом ти опинишся в американській в’язниці, знання мови може врятувати твоє життя! Я сміялася, бо до в’язниці не збиралась, проте посил зрозуміла. Тепер я можу читати книги англійською, дивитися фільми і розмовляти. З ганебним акцентом, на жахливому рівні. Проте можу. І якщо хтось буде вирішувати щось за моєю спиною, я точно зрозумію, про що йде мова і обматюкаю у відповідь.
Ми були у відомому мексиканському парку розваг, коли нас запитали: краще іспанською чи англійською? Ми відповіли, що англійська краще. Адміністратор із посмішкою сказала, що краще іспанська. І я з нею згодна. Бо я приїхала в країну, де державна мова – іспанська. Так, сфера обслуговування враховує запит користувачів. Та цього недостатньо для повсякденного життя. Тож, +1 до потворного акценту, забутих слів та побудування речень за новими схемами. Цетральна та Півданна Америки не зобов’язані спілкуватися зі мною українською.
До чого весь мій довгий спіч про власний досвід? Це не про те, що ми круті, це як приклад. Бо люди приїхали до Латвії не пакетним туром. Вони там живуть та працюють. І ніхто за весь час навіть не замислився, що було б непогано вивчити щось окрім російської.
Що в підсумку? Керівництво “Дождя” та його працівники порушили правила, що встановлені в країні. І навіть якщо ці правила абсолютно ідіотські (а це не так), їх треба виконувати. Якщо щось не подобається, якщо це принижує вас чи ви не маєте жодних прав, завжди можна знайти інше місце, бо ніхто ж не дерево, зібрали валізи й шукаєте кращої долі десь в іншому місці. В решті решт, ви ж чомусь поїхали з росії.
Апофеозом всього стали журналісти та блогери, які в один голос завили: треба з себе починати!
В тому й справа, що треба починати з себе. Навчитися поважати чужі закони і не порушувати їх, долучатися до вивчення мови та культури країни, в яку ви приїхали. Дізнатися нарешті, що ж таке – верховенство права. І перестати вести себе, як бидлота.