Теб’ радую я в день народження! (с)

Ну, що ж… Вчора мені стукнуло 36 років. І, як і завжди, реальних змін я в собі не відчула, жодна істина мені не відкрилася та якась благодать на мене не зійшла. Але, як і раніше, хочу підвести підсумки. Що ж такого зі мною сталося, чи змінилося якось моє життя, чим минулий рік запам’ятався та що далі?

Які б досягнення в мене не були, війна поставила черговий хрест на всьому. Так, цогоріч не довелося втікати, бо поїхала раніше. Але що це міняє? Над моєю країною висить іржава “братня” сокира. А я боюся повертатися додому, бо пригоди 2014 року спливають у спогадах і єдине, про що можу думати: бігти, бігти якомога далі.

Фейєрверки, то страшно. Повітряна тривога на вулицях Франції – то справжнє жахіття. Винищувач під вікном в Торонто – майже запаморочення.

Та як би страшно не було, вірю, що Україна переможе. Я хочу додому. Мільйони українців хочуть додому. І наступні свої дні народження, народження дітей, заручини, весілля, якісь церковні свята, просто дружні посиденьки всі ми будемо святкувати вдома!

Про успіхи. Ще не чула жодного відгуку, але… Я навчаюся писати новели. Поки що очікую на рецензії, але від всього серця сподіваюсь, що отримаю свої “три так” і увійду в збірку. Друкуватися, та потримати книгу в руках, де є частка моєї роботи – ось друга мрія після миру у моїй країні.

Мені дуже важко, бо викладати свої думки на папері чі в своєму блозі, то одне. А от коли тебе перевіряють викладачі, то зовсім інше. От і думаю, чи змогла я донести те, що хотіла? Чи зрозумів читач, що саме я мала на увазі?

А ще я вчу мови. Я нарешті записалася на тестування свого рівня англійської мови. І дуже собою була задоволена, бо в центрі для новоприбулих мене запитали: навіщо то мені треба, бо з моєю англійською все добре?

До англійської додалася іспанська. Так, ще зовсім початок. І іспанською я можу сказати лишень ім’я та як буде кішка. Але це маленькі кроки та великі перемоги.

І українську мову я теж вивчаю. Якось так вийшло само собою, що я з такої знайомої російської перейшла на рідну українську. Але мені бракує словникового запасу. Тож, Гугл – моє все. Виявляється, що в нас є стільки красивих слів, що ними можна сплітати справжнє мереживо.

І про танці я теж не забула. Так, через різницю в часі балет поки що не вписується в мій графік, але я впевнена, що все встане на свої місця і я згадаю, що таке “гранд батман”.

А от фламенко зі мною. Наразі вивчаю новий танець. Онлайн важко, але дуже захопливо. Нові рухи, нові думки, нові можливості. шкодаЮ що відвезла туфлі додому. Виявляється, купити таке взуття в Канаді, то справжній квест.

Про плани. Чим далі я від дому, то більше хочу назад. Так, Ірландія – дивовижна, Германія – комфортна, Франція… трошки обісцяна, але архітектура… Канада дуже привітна, країна мігрантів. А Україна – моя батьківщина. Основний план: жити, навчатись, набиратися досвіду, запасатися темами для наступних новел, допомагати військовим, не дати собі та друзям поїхати кукухою. І повернутися додому. До мирного дому.