Чічен-Іца

Майже все, що наразі є у відкритому доступі, відомо завдяки українському вченому, Кнорозову Юрію Валентиновичу, котрий народився на Харківщині у 1922 році. Та не дивлячись на всі досягнення, у Мексиці вчений жодного разу так і не потрапив. За радянських часів був “невиїздним”, от така іронія долі.

Лише в 1990 році керівництво Гватемали запросило видатного вченого відвідати їхню країну та на власні очі побачити історичні пам’ятки. Під час візиту Юрія Валентиновича до Гватемали, його нагородили Великою Золотою медаллю президента Гватемали.

А п’ятьма роками пізніше, в посольстві Мексики в Москві, його нагородили орденом Ацтекського орла. Цією відзнакою нагороджують за вийняткові заслуги перед Мексикою. Пам’ятник видатному вченому стоїть в мексиканській Мериді.

Цікаво, що Кнорозов взагалі-то був єгиптологом і до писемності майя не мав жодного відношення. Принаймі, саме на це він навчався. Проте після другої світової війни повернувся з Берліну із двома книжками з ієрогліфами. Як саме вони до нього потрапили, залишається загадкою. Історія отримання цих книжок огорнута безліччю легенд, проте жодна з них не підтверджена.

Може, вчений чоловік і раніше цікавився культурою Центральної та Південної Америк, але його активна робота почалася з трофейних книжок та праці німецького вченого Пауля Шелльхаса “Дешифрування писемності мая — нерозв’язна проблема?”. Кнорозов сприйняв це як особистий виклик. Чим це закінчилося, ми з вами тепер знаємо.

Але всього цього могло б і не бути. За спогадами однієї з учениць вченого, він був у очікуванні арешту. Його вчена праця йшла у розріз із радянськими наративами. Та зірки склалися так, що Кнорозова не чіпали, він зміг спокійно захистити свою дисертацію та видати книжки. Його роботи не заборонялися й надалі.

Проте, праця нашого співвідчизника хоч і зробила великий прорив, але не змогла зірвати завісу таємничості, якою оповита історія майя. І причина зовсім не в закритому способі життя. Під час завоювання територій, знищувалися не лишень мешканці, а й мова та культура. Наприклад, з “Кодексів майя” залишилося всього навсього чотири примірники на весь світ.

Тож, на велику кількість інформації розраховувати не треба. Та й та, що є тепер, доволі неодностайна. Окрім цього, деякі цікаві факти здаються просто вигаданими. Чи віднайденими випадково. І все одно це дуже цікаво!

Знайомтеся, одне із Сімох нових див світу – Чічен-Іца. Назва перекладається як “Рот колодязя чаклуна води”. Принаймі, так нам розповідав місцевий гід. І він же зауважив, що насправді Чічен-Іца не є дивом світу, до них відносять тільки головний храм – піраміду Кукулькана.

Кукулькан – змій із пір’ям. Бог вітру та води, вогня та повітря, який вважався одним із головних богів в племенах майя. Саме йому поклонялися жителі стародавнього міста.

Сама піраміда 24 метри заввишки плюс ще шість метрів – висота храму для жертвоприношень на вершині піраміди. Проте цінність цієї піраміди не тільки релігіозна, бо це ще й величезний календар. Якщо рахувати маленькі сходинки, великі сходи та ще різноманітні елементи, то чітко можна прослідкувати і посилання на пори року, і на кількість днів чи місяців в році. Доречі, місяців в календарі Майя 18. А життєвий цикл складається з 52 років.

З північного боку піраміди є вхід до основного храму, який прикрашений колоннами-зміями. Цікаво, що двічи на рік, під час рівнодення, світло падає таким чином, що з’являється дивовижний ефект. Наче Пірнатий Змій оживає та повзе. Навесні вверх, а восени донизу.

А ще є дивний ефект. Якщо стояти неподалік від піраміди, навпроти сходинок до верхнього храму та плескати в долоні, то наче лунає крик священного птаха кетцаль. Цю птаху майя дуже вшановували. А в Гватемалі вона й досі вважається птахом свободи і є національним символом. Чи то так було задумано, чи так випадково склалося, але виглядає справді чимось надприроднім.

Окрім храму Кукулькана, на території музейного комплексу є ще “Храм воїнів”, який розміщений на піраміді з чотирьма сходинками.

Ще є “Храм ягуарів”, обсерваторія “Караколь” та священний сенот. На відміну від більшості мексиканських сенотів, в цьому не купаються. По-перше, він таки священний, а по-друге, майже на метровій глибині лежить купа скелетів тих, кого принесли в жертву.

Призначенням “Групи тисячі колон” деякі вчені вважають розташування базару. Начебто зверху на коллонаді був солом’яний дах та була добре зпроєктована дренажна система. Хто ми такі, щоб сперечатися з мудрими людьми? Але, як для ярмарку, виглядає доволі дивно.

Майя були народом завзятим, спорт полюбляли. Територією Чічен-Іці розкидані сім таких собі стадіонів для гри у м’яч. Особливістю гри є те, що кам’яний м’яч треба закинути в кам’яне кільце сткегном. Цікаво, що м’яч важив приблизно 4 кг, а кільця розташовані доволі високо. Правила гри точно не відомі. Та навіть сам процес уявити важко.

Вчені вважають це не стільки грою, скільки релігійним ритуалом. Про що свідчать і малюнки на стінах. Це командний ритуал-гра. Дві команди по сім людей грають, а потім переможців приносять в жертву.

Файний тамада… І конкурси веселі.

На цьому стадіоні, так само, як і біля піраміди, теж дивна акустика. І якщо щось чітко крикнути, то за мить почуєш ідеальне за звучанням відлуння. Дивина та й годі!

Дуже шкода, що через вторгнення величезний пласт культури втрачено.