Трошки Ірландії

Перше, що кинулося у очі, це таблички із назвами вулиць двома мовами. Перший напис – англійською, а другий якийсь дивний і розібрати його майже неможливо. Раптово з’ясувалося, що в Ірландії дві державні мови: англійська та ірландська.

Це не дивно, бо Ірландія колонізувалася Великою Британією ще з XІI століття і англійська мова (ірландський діалект) дуже поширена. 42% населення володіє ірландською, але лише 11% вважають її рідною мовою. А от володіє англійською мовою майже 94% населення.

Під час колонізації відбирали не тільки мову, а й землю. Найцинічнішим було те, що відібрану землю потім здавали в оренду колишнім власникам за якісь непід’ємні кошти, за половину врожаю, тощо. З Ірландії зробили продовольчу сировинну базу. Майже всі орендарі жили в бідноті.

Цікаво, що основною сільськогосподарською культурою в Ірландії до сьогодення є картопля. Чесно кажучи, за 6 днів атобусного туру я не бачила жодного картопляного поля. Але факт залишається фактом. Картопля є національним овочем. Фіш енд чіпс – національна страва.

Але повернемося до часів колонізації. Країна пережила кілька голодоморів.

Першим був голодомор 1740-1741 років. Дуже холодна зима, а потім ще й дуже засушливе літо, стався неврожай. Картопля змерзла, овес та пшениця не вродили через посуху. Наслідки голоду посилилися спалахами хвороб. Загибло майже 20% населення. Це близько 480 тисяч осіб.

Дуже тяжким виявився голодомор 1845-1850 років. Головною причиною була хвороба картоплі, як наслідок – неврожай. Протягом п’яти років було три неврожаї.

Ускладнило проблему англійське керування, більша частина якого взагалі не була в Ірландії і нічого, окрім сплати від орендарів, їх не цікавило. Тих, хто був невзмозі заплатити, опинявся на вулиці. Частина селян самі їхали в міста у пошуках кращої долі. Але в містах були свої жахи. До голоду додалися епідемї тифу та холери. За весь час померло від 500 тисяч до 1,5 мільйонів людей.

Ще 1,5 мільйона емігрували. Переважно у Сполучені Штати Америки. Не всі змогли дістатися нової домівки. Люди були виснажені та знесилені, кораблі були старі та не пристосовані до пасажирських перевезень. Переселенці мерли від хвороб та того ж самого голоду. Частина з тих, хто дістався таки пункту призначення, невдовзі померли. Серед вимушених переселенців були й нащадки президента США Джона Кеннеді та автомагната Генрі Форда.

Колонізованій Ірландії було дуже важко. Все частіше та все голосніше лунали заклики до отримання незалежності. В квітні 1916 року піднялося повстання, була проголошена Ірландська республіка. Бої точилися близько двох тижнів, революціонери програли. Але заручилися великою народною підтримкою. На виборах 1918 року перемогли республіканці, сформували своє керівництво та оголосили про незалежність.

Ясна річ, що Британії це не сподобалося, вони визнали нове керівництво поза законом. Об’єднане Королівство намагалося подавити ірландців за допомогою армії та поліціянтів. Ірландська республіканська армія (ІРА) чинила опір в кращих традиціях партизанської війни – нападала на військові казарми та склади зі зброєю. Таким часом пастухи і землероби змінювали хлисти та орала на зброю. Ширилася підтримка пересічного населення. Залізничники відмовлялися перевозити британську армію та боєприпаси.

Повну незалежність Ірландія здобула лише в 1949 році.

Країна почала стрімко розвиватися. А щоб подолати бюджетну кризу 1986 року, керівництво зменшило державні витрати. Були зменшені витрати майже на всі галузі. Частина державних установ була ліквідована через непотрібність.

В період з 1990 року справдилося справжне “кельтське економічне диво”. Розвивалися галузі фармацевтики та медичного обладнання, виробництво програмного забезпечення та інформаційних технологій. Реформувався ринок труда та покращувався рівень освіти.

Зростання зменшилося в часи всесвітньої кризи 2008 року, але доволі швидко оговталося та знову пішло вгору. На 2020 рік ірландський ВВП перевищував британський вдвічи, а німецьку – майже на 70%.

Ось така вийшла оповідь про страждання, боротьбу та перемогу.