Як жити далі?

Уявіть собі хоча б на одну мить, що вас висмикнули з вашого звичного життя, дали вам в руки рушницю і сказали: он там ворог, його треба вбивать. Може, ще вчора, ви навіть м’яса не їли, а вже сьогоді вам треба боронити рідну землю і зменшувати чисельність загарбників.

І ви тиснете на курок… Так, попереду ворог. Він нищить, краде, вбиває, плюндрує та гвалтує. І хоч він нелюдь, та все ж таки людина. З його кров’ю на руках треба буде жити все життя.

Ви вже ніколи не забудете як це. Як розлітаються віялом чиїсь мізки. Не зможете забути, як це страшно: йти в бій із товаришем, а повертатися самому чи із мертвим другом на спині. Неможливо забути калюжі крові та тіла, розірвані на шмаття. Дивитися в очі, в яких згасає життя назавжди.

Коли ви переможете, то повернетеся додому. До своїх родин, до мирного життя. Але ви вже не будете пам’ятати, як це – жити мирно? І це буде час, коли вам буде потрібна допомога навіть більше, ніж під час війни. Бо до вбивств вас ніхто не готував. Скільки часу ви ще будете прокидатися в холодному поті і з застиглим жахом в очах? Чи не зможете спати взагалі?

Так і з’являється найголовніше питання: як жити далі?

Нам всім потрібна допомога. Зараз і в майбутньому. Всі ми скалічені війною так чи інакше. Наші діти цого ніколи не забудуть. Тепер ми з вами будемо тими смішними дідусями та бабусями, які тримають на всяк випадок сірники, свічки, консерви та теплий одяг.