Загальне про Японію. Міфи та реальність.

Не знаю, кого і як зустрічають різні країни, а нас Японія зустріла з поліцією. Ні, нас не чекали спеціально. Просто поки я стояла в довжелезній черзі на обмін JR-pass, Сергію конче треба було покурити. В недозволеному місці.

Родзинкою до цього всього було те, що паспорти були у мене. І коли поліціянт просив надати документи, Сергій цього зробити не міг. Тож, на мене чекала ціла делегація. Ввічливий поліцейський чомусь мій паспорт теж забрав, уважно роздивився, нічого не зрозумів, попросив вказати – де саме імʼя і як воно пишеться. Задав купу питань: як живемо, чим займаємося і що плануємо далі і… Побажав гарного відпочинку в Японії. На прощання додавши, що теж хотів би подорожувати.

Цікаво те, що в Японії справді неможна курити просто неба. Для цього є спеціальні огороджені місця. Щоправда, вони ніяк не ізольовані і це просто місцина за парканом. До того всього в Японії у великій кількості закладів можна палити. Прямо за столом і нікуди не виходячи. Ось такий парадокс.

Ще з цікавого та незвичайного. Колись я мріяла вивчати японську мову. З часом обставини змінились і я просто мріяла до Японії потрапити. І ось я тут. Зʼясувалося, що в японській мові три!!!!! алфавіти.

Один – це взяті у китайців ієрогліфи. Другий – хірагана, яку використовують для запису суфіксів, граматичних часток та як фонетичні підказки. І катакана – третій алфавіт. Використовується задля написання іноземних слів, в тому числі імен.

А ще написання може бути різним. В тому сенсі, що текст може йти звичними нам горизонтальними строчками з ліва і праворуч. Але книжки зазвичай друкують іншим способом. Всі слова пишуться зверху і вниз. А в цілому весь текст йде з права і ліворуч. Тож, книжки в такому випадку читають з останньої сторінки й ідуть до першої.

Чудернацько, що не зважаючи на майже 130 мільйонів носіїв, японська мова досі не має офіційного статусу мови, хоча такою насправді є.

Їжа. Я нещодавно писала, що японську їжу треба їсти в Японії, бо в інших країнах це не те. А ще в японській кухні значно більше страв, ніж ми думаємо. Одними суші та роли не обмежується.

Найдивнішими для мене були огірки на паличці. Я спочатку думала, що це наче трошки освіжитись, бо вони лежать на льоду і в спеку повинні чудово смакувати. Та це не просто огірки. Вони мариновані. Мама моя такі теж влітку полюбляє, тільки на лід не вкладає і палички не потрібні.

А ще всесвітньо відома говʼядина. Вагю. Вона вважається найдорожчим мʼясом і скуштувати її десь у Європі чи Америці – можна маленьке село три дні годувати за ті кошти. В Японії можна скуштувати майже будь де і за розумні ціни. Часом взагалі дешево і прямо на вулиці. Звісно, що є преміальні сорти і породи, і за них і в Японії можна віддати бюджет країни третього світу.

Якщо хтось дивився «Мемуари гейші» і полюбляє їх так само, як і я, то повинні памʼятати, як само маленька Чіо познайомилась із своїм головою. Він пригостив її морозивом. І до сьогодення таке морозиво дійшло.

Насправді, це не таке звичне нам всім морозиво. Це просто подрібнений лід, залитий сиропом або соком, з додаванням фруктів. Смачно і дуже освіжає.

Доречі. Оце все про «брудні трусєля можна купити і нюхати» – того вже немає. Більше того, це заборонено на державно рівні і карається законом. Може десь щось таке і є, як розвага для туристів, але ми з таким не зтикались.

І те, що всі японські дівчата наче з аніме – теж велике перебільшення. Є такі насправді, але це поодинокі випадки. Зазвичай, всі звичайні. Часом із проблемною шкірою або кривими ногами. Як і багацько дівчат в усьому світі.

А от що дійсно правда, так це – ввічливість та доброзичливість місцевих. Якщо ви довго будете втикати в мапу на телефоні чи просто розгублено озиратись на перехресті, до вас обовʼязково хтось підійде і запропонує допомогу. Щоправда, ця людина не обовʼязково буде знати англійську. До мене підходили, хоч я і не губилась.

А ще нам пропонували допомогу в ресторації для місцевих. Там був тільки япономовний штат і, відповідно, меню японською. Боженька, бережи Гугл-транслейт! Тож, допомога нам не знадобилась, хоч і переклад був як на Алі-експресі: курка-лапша-жерти-смакота-соус.

Взагалі сфера обслуговування в Японії – це щось із розділу незбагненного та неосяжного. Бо так, як відносяться до клієнтів тут, в Японії, ми більше ніде не бачили. Ну от із власного досвіду: я роблю воскову епіляцію вже багато років і записалась на таку процедуру в Токіо. В різних країнах різні методи, у різних майстринь тим паче. Але чомусь саме Японія мене більше за все здивувала.

По-перше, мені дзвонила хазяйка салону краси і вибачалась, бо не змогла знайти мені англомовну майстриню. Потім зʼясувала в друзів, в яких країнах розповсюджене моє імʼя і прислала мені лист… російською.

Зазвичай майстриня каже, що робити. Крутить-вертить тебе так, щоб дістатися різних важкодоступних місць. І ти оце карячишся, закидаєш ноги за голову та виконуєш ще з десяток еквілібристичних прийомів. Цього разу витанцьовувала майстриня. Мене просили тільки перегортатись. Та я ж досвідчена, трішки допомагала, бо знаю, як важко і незручно працювати, коли клієнтка лежить, як дерево.

Так за допомогу мені не дякували ніколи. А прощались і дякували мені взагалі на колінах. Чесне слово, я не стільки була здивована, скільки шокована. Бо мені просто хотілося ту дівчину підняти. Було дуже ніяково.

Така ж історія і з манікюром. На коліна не вставали, але носились зі мною, як із писаною торбою. Не знаю, що вони робили з моїми нігтями, але вони блищать і через тиждень.

Ще однією легендою про Японію є “космічні туалети”. Начебто туди навіть зайти страшно і там щось таке незрозуміле та неосяжне, що простий смертний ніколи не розбереться. Може десь такі дива справді є, але мені такі не траплялись. Так, унітази в Японії не зовсім звичні, бо вони зі спеціальним пристроєм, що ллє водичку на забруднені місця. А ще можна включити музику, щоб ніхто не чув, що саме з вами відбувається. Якщо ви думаєте, що там Оля Полякова або Кейко Мацуї, то ні. Просто голосний звук води, що тече.

Та є в японських туалетах одна дивина насправді. ВСЮДИ!!!! От взагалі в будь якому місці, навіть в метро або популярних туристичних місцях, де людей ціла купа, в туалетах ідеально чисто. Майже за три тижні мені не зустрілось жодного разу мокре сидіння або повний кошик сміття. І ніякого запаху.

І наостанок про гроші. Вище я вже писала, що не потрібні всі гроші світу, щоб попоїсти м’яска. Взагалі є така думка, що Японія дорога настільки, що хоч під потяг кидайся. Може то нам після Канади, але в цілому, доволі демократичні ціни. В ресторації, що розташована в туристичному місці, можна з’їсти ланч десь до $20. Звісно, що можна знайти в рази дорожче, але це тим, кому дуже треба.

Щодо продуктів мені важко порівнювати. Бо великого супермаркету я ще не зустрічала, може бути, вони десь на околицях міст. А в маленьких магазинах зазвичай величезний асортимент готової їжі і майже повна відсутність продуктів, з яких можна самостійно готувати.

Житло теж дешевше, ніж в Канаді.

В цілому, Японія – чудова країна. Дуже цікава й незвична. З глибокою культурою, з дивними звичаями та привітними людьми. І навіть якщо з самого початку не розумієш, чи воно тобі подобається, то з часом починаєш просочуватись атмосферою. Одного разу вранці розплющуєш очі і думаєш: це просто космос!