Змерзлі соски

Красунею дівчина не була ніколи. Виділялися на обличчі яскраві зелені очі та посмішка на всі зуби. А в іншому, худа, незграбна, з довгим носом. І з довжелезною косою, що на сонці відігравала кольором міді.

Як і багато дівчат, мріяла танцювати, але вийшло так, що замість вальсів та пасадобля, дісталися орієнтування на місцевості, навчання складати наплічник так, щоб сокира не встромилася в бік та вміння запалити вогнище трьома сірниками.

На одному зі змагань вона побачила його. Стрункий та гнучкий, з синіми, як небо у вересні, очима та русими кучерями. На якусь мить здалося, що світ навколо завмер. У просторі та часі рухається лишень цей хлопець.

В їхньому таборі зазвичай чергувало двоє дівчат та двоє хлопців. Дівчинка підлаштувалась під розклад, щоб поратись разом. По-перше, з ним точно не доведеться тягати на собі воду та дрова. А по-друге, не вона до нього лине, а жереб так випав. Багато хто не хотів взагалі чергувати, проте вона чекала на цей час з усією силою першої закоханності.

З тих часів в них з’явилися свої звичаї. Куди б туристичний клуб не їздив, які б змагання не зводили в одному місці, а чергували разом. Вона слідкувала, щоб йому було смачно, а він – щоб розкішне волосся не запалало від вогнища.

– І що ти тут сидиш, знущаєшся з тої картоплі? – сині очі сміялися.
– А що, є інший бажаючий? – ранок для неї був сірий та похмурий. Всі дівчата під якимись важливими приводами розбіглися, а годувати загін треба у будь якому разі.
– Кидай її і ходімо по воду. – не перестаючи посміхатися, хлопчина простягнув руку. Дівчинка кинула ножа до відра з картоплею, вхопилася за хлопця та піднялася.
– А ходімо, – посміхнулася вона у відповідь.

Так вони й шли неспішно, він з великими відрами, вона з малюсеньким відерцем – теж наче при справі. Їй здавалося, що світ посміхається разом з нею і навколо не жовтень, а квітень. І що саме зараз пролунає щось важливе, що назавжди змінить її життя.

– Ти не вписуєшся, – почав хлопець, а вона завмерла. – Ти як з тієї пісні “Дівчина з вищого світу”, інколи дивлюся на тебе і не розумію, що ти тут робиш.

Вона зніяковіла. Напевно, треба було щось відповісти, але слів геть не було і вона заспівала: девушкам из высшего общества трудно избежать одиночества.

– Приблизно так. Як біла ворона серед дівчат. Чи сонечко в похмурий день. – парубок засміявся. Вони вже підходили до колонки. – От ми й на місці, злий мені води, я вмиюся. – голос в хлопця змінився, поки він зтягував з себе футболку.

Вона зустріла його кілька років потому. Вже не дитина, дівчина. Коротенькі джинсові шортики не приховували довгих струнких ніг, а непогано сформовані груди файно підкреслювала кофтина на тонких бретелях. Незмінна довга коса, яка колись так хлопцю подобалась, теж була на місці.

– О, Катеринко, вітаю! – зрадів хлопець.
– Привіт, Сашко! – дівчина теж була рада, кожна їх зустріч для неї – маленьке свято. – Як твої справи? Де зараз сестра?
– Все розповім, тільки давай відійдемо, бо від кондиціонеру в мене сосочки змерзли. – відповів усміхнений Сашко і потер груди. А з обличчя Катрусі посмішка кудись зникла.

І в той момент прийшло усвідомлення – дитинство скінчилося. Рожеві окуляри тріснули та посипалися гострими шматками. Стало порожньо десь глибоко в середині. Той, хто здавався джентельменом, виявився звичайною людиною. Велика дитяча закоханість розтрощилась об змерзлі соски.